За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім’ї — це «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю».

Отже, постраждалим від домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б’є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти.

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

• фізичне;
• психологічне;
• економічне;
• сексуальне.

 Фізичне насильство в сім’ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

 Сексуальне насильство в сім’ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство в сім’ї — це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.

Економічне насильство в сім’ї — це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

На жаль, це дійсно так. За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього насильства. Офіційна статистика свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім’ї.

Чому це відбувається?

По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над постраждалою, коли кривдник намагається бути єдиним «розпорядником» її життя. Підкоряючись, постраждала стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти.

По-друге, тому, що в українському суспільстві «не прийнято» розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі «змовою мовчання» та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім’ї: наприклад, розумна жінка, маючи науковий ступінь і досягши успіху в службовій кар’єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б’є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, «сама винна» в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного вогнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати постраждалою від домашнього насильства, бо насильство — це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так.

Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства — примирення — заспокоєння — посилення напруги — і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ставати більше інтенсивним та жорстоким.

Люди часто не усвідомлюють, що насильство — це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля — зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зіткнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.

Для допомоги постраждалим від сімейного насильства КЗ “ЗОЦСПД” ЗОР

Надає в умовах цілодобового стаціонару допомогу та тимчасовий притулок, у разі відсутності засобів до існування забезпечує їх харчуванням у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Надає консультації з питань застосування норм законодавства, допомогу в оформленні документів, забезпечує захист та реалізацію прав дітей, молоді та сімей, зокрема шляхом представлення їх інтересів перед третіми особами.

Проводить оцінку потреб осіб, які звернулися до Центру, складає разом з ними індивідуальний план заходів щодо усунення складних життєвих обставин з установленням строку його виконання.

Сприяє працевлаштуванню, влаштуванню на навчання.

Надає інформацію про графік роботи структурних підрозділів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій різних форм власності, взаємодіє з ними при розв’язанні проблем осіб, які звернулися до Центру.

Інформує центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання особи, яка звернулася до Центру, про необхідність надання їй подальшої соціальної підтримки.

Порушує перед відповідними органами клопотання про застосування передбачених законодавством санкцій до фізичних та юридичних осіб у разі недотримання ними законодавства стосовно захисту прав, свобод та законних інтересів осіб, що тимчасово проживають у Центрі.

Зарахування до Центру осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах, здійснюється згідно з наказом директора Центру, що видається на підставі:

письмової заяви особи (у разі звернення сім’ї — особистої заяви всіх повнолітніх її членів), яка звернулася до Центру, за наявності документа, що посвідчує особу, та виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (облікова форма № 027/о);

письмового клопотання місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування або центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання особи чи сім’ї.

Максимальний строк перебування особи у Центрі становить 90 діб.

Центру не приймаються особи:

• які перебувають в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння;
• із симптомами хвороби в гострому періоді або в період загострення хронічних захворювань;
• психічно хворі;
• що потребують постійного стороннього догляду і не в змозі самостійно себе обслуговувати.